як сніг

Так бракує тебе –
ніби протяг протяжно гуде,
Ніби тягне – чи нерви, чи жили,
чи «як-би-дожити»,
Щоб завмерти (не вмерти), бо пам'яти дереворити
Ще глибокі такі, що не знаєш, як їх відтворити,
Відшукати в яких закамарках, побачити де
Чи то титлу, чи букву,
що з іменем твоїм тотожна,
Щоби кожна зцілована родимка, цяточка кожна
Аж світилась дотульною ніжністю.
Осінь гряде,
Засіває грядки
чи листами, чи листям сухим...
Так бракує тебе – ніби вирію...
Вірую –
В дім
Що димами загорнутий, згорнутий в горно доріг
Ти прийдеш на світанку –
нечутно, навшпиньках – 
як сніг.