з гобеленів зійшли –
ці олені, ці леви, ці лані,
на траву білу ступили
лапами середньовічними –
в Осінь...
Ранок посивілий з калюжі пили
вустами спраглими,
а вода та була – криця...
Містом блукали
золотими тінями невагомими
поміж
автобусами жовтими
і людьми сірими –
носами дими нюшили,
кривились, як немовлята:
гірко...
До ніг моїх терлися,
литок торкалися,
очима вологими,
кігтями ніжними –
мої ручні геральдичні звірі
із прапорів білих
туманних,
молочних
покинутих...
Немає коментарів:
Дописати коментар