четвер, 16 лютого 2012 р.

як сива галька

..тонка галузка посеред снігів -
як зморшечка_чи_риска поміж брів,
двох берегів... Причаєні, імлисті
минають дні -
чи їх перелічи,
ачи забудь, чи поховай, ачи
склади в гербарій, як осіннє листя -
не зміниться нічого. вітер ві...
ялинка штучна, іграшки рябі
висять, бо їх повісили висіти,
як символ свята, радості, т.д.
...тонка галузка... плетиво бліде
холодних тіней...сни, неначе діти,
біжать, і руки тягнуть: ну ж, візьми...
а потім - води, і веселі ми,
і миготливий зайчик на осонні,
і риби, що торкаються руки
з тамтого боку сонної ріки,
і наші дні - на дні - камінно-сонні,
як сива галька...

про паралельнi лiнii

Гамівна сорочка здорового (36 і 6) глузду
Каже «Тпру-у-у, приїхали, баба з воза, злізай, мала,
Перемелене все в голові твоїй
на дрібнесеньке борошно вищого знаку якості!»
«Якось то воно буде» - заплітаються губи,
Слова губляться, пальцем піч колупаєш
Віртуальну;
на сьомому поверсі, вже без стріхи,
Сніг
Сипле на гарячу голову, на чолі тане,
Струмочками-партизанами по тілу мандрує...
А ти все мудруєш, горбатого до стіни тулиш,
Графіки клеслиш, рОзклади...
А розклАди в Бога такі
Прості –
Паралельні лінії вкотре перетинаються,
Якщо ти того хочеш, Аню...

головний біль

Біль такий головний, що у скроні гепає – в-і-д-ч-и-н-і-т-ь!
Ей, альо гараж! Позасинали там? Від-чи-няй-те!
Мовчу, принишкла, навіть при_мишкла, як мишеня,
Яке застукали за крадіжкою сиру
Напівдорозі від холодильника до нірки –
Причаїтися, за-вмерти, дихання за-чаїти –
Чччччч....
нікого немає вдома...
чесно-чесно...

Біль такий головний, що головою ходить туди-сюди,
Ніби велике цабе, вчителька чи начальник ЖЕКу,
Гримає навсібіч, накази_вироки роздає ,
Указкою штрикає в очі з тамтого боку –
сіточки капілярів чи чого там іще – як притоки Червоного Моря
тріскають:
спи…
вечір спиняється напівкроці, наслухає причаєно,
як ти калатаєш срібною ложечкою для мене чай із ромашки,
як поцілунки, немов подорожники, виростають на хворих скронях,
як біль – сірий, манюній, миршавий –
затягує поцуплений шматочок рокфору у свою нірку:
пі-пі-пі…

зимовi медитацii

...зимовий ліс – немов старий костел
в Клюні... Де ні душі, лише Господь
із падре розмовляють – очі в очі,
ще сплять всі прихожани, як ведмеді,
свята неділя – то ж спокійний сон...
Колони храму – стовбури соснові,
а вітражі – то плетиво гілок,
через які я посмішку побачу
Отого, що прийде,
бо обіцяв...
...на став замерзлий прилетять качки,
потупцяють червоними ногами,
їм сонні риби заспівають сагу
німотну і протяжну,
через кригу,
таку міцну,
як віра у дива...
...трава ні ворухнеться під снігами:
умій чекати,
ще не час,
засни,
коли апостол Теплої Весни
на голову вінок із білорасі
тобі одягне –
отоді й почнеться...

сад

Сплітались щовечора:
Пагони рук тяглися одне до одного
Через високі паркани умовностей,
Корені ніг зросталися попід землею: ще і ще,
Волосся зелене сплутувалось,
Пелюстя цілунків осипалось у трави –
Де чиї,
вже й не збагнути...

Ранок приходив,
Як садівник ретельний,
Із секатором у руках –
І відділяв зерно від полови,
І відрізав грішне від праведного,
Боже від кесаревого,
Гілку від гілки,
Листя від квіту,
Тіло від тіла –
Чик-чик-чик...

Лезо несхитне
Крона скривавлена
Пальці холодні
Порожній зимовий сад...

Речi, якi я люблю робити з тобою

Наприклад:
...пити удвох глітвейн –
важкий, як гранатовий перстень
на пальчику вказівному,
із корицевим запахом свята,
із присмаком трьох колядок,
щоб терпло від нього серце,
щод дух дідуся Чарлза
витав нам каміном теплим
і мружив котячі очі...

або:
...серед ночі
блукати по вуличках Праги,
Чи Пешта, чи навіть Львова –
Де сива стара бруківка – луска кам'яної риби,
Де робом яким не знаю провулки біжать угору,
до ратуші, де говорять нам дзвони дзвінким металом
про те, що уже настало
прозоре, як небо «завтра».

А ще:
як сплітаєм пальці (таке макраме дотульне!)
як поїзд – з паперу човник! – несе нас (до моря хай!)
як білка танцює в соснах для нас свій свій вогненний танець,
а ми, що внизу завмерли, –
аби не злякати – ша!,
як шалик і шаль – зелені – на наших плечах лютневих,
і лютню Орфей притишив,
бо ще Еврідіка спить...

позитивнi рекомендацii щодо того, як пережити лютий

У середині лютого, коли до весни як до неба рачки,
І мінус двадцять чотири, і вже дістало,
І, ніби рачок, ти ховаєшся в панцир шуби,
Ще стільки цікавого можна зробити отут-і-зараз! –
Тільки
Не пришвидшуй подій,
Не жени замилених коней
Кучугурами днів і ночей безкінечно-білих...

Перечитуй зимового Діккенса – чуєш, дзвенять дзвіночки?
По крапельці пий кульбабовий еліксир Рея,
Занурюй руки у плоть океану разом із Сантьяго –
Вечір такий довгий, неначе линва,
Риба з тамтого боку, а ти – тут.

Не парся про те, що земля достобіса зимна,
І ти не посадиш сьогодні дерево,
(я мовчу вже про хату і сина, отой неодмінний кандмінімум,
Який ніби кров з носа) –
Чуєш? –
У банку з-під майонезу запхай цибулю,
Вона росте швидко-швидко,
Зелені стріли додадуть тобі доброго настрою
І сили жити.

НадИхай шпарочку у замерзлій автобусній шибці,
надихАй сусідок цинамоновим духом яблучної шарлотки,
зліпи з дітьми останнього сьогорічного сніговика:
їхні щоки будуть червоні, тугі, томатові,
ніс його – нескоренний, начебто меч Джадая!

Замочи в коньяку курагу із родзинками –
Запах літа запаморочить твою голову,
Закутайся в шалик,
Послухай химерний щебіт –
То легковірні синиці, що вгрілись обіднім сонцем,
Тішаться, як маленькі!
Їм хочеться швидше-швидше,
Весно-прекрасна, прийди!

Не клич із ними,
Не пришвидшуй подій.
Зігрій свої руки від споминів,
Досмокчи потайки цю солодку бурульку зими,
І буде тобі, дівко, щастя –
Біле, пухнасте, цукеркове.

мій ангел

Мій ангел
Із дерев'яним гребінцем у руках –
Розчісував мене щоранку,
Пальцями ніжними розплутував волосся моє нечемне,
Барвисті стрічки любові заплітав у миршаві кіски,
… Не бачила його, відчувала –
Пучки стікали ніжністю,
А потім
у тім'я поцілував:
«От і усе. Живи».

Плач-не-плач,
Озирайся-не озирайся –
Полетів уже:
Сонечок небесних цукерками годувати,
Людям заплаканим надію давати
На світле-щасливе-завтра.

… а гребінець - залишив…
Отже, колись повернеться.

жінка

Говорила –
неначе ковил пестила:
«Чоловіки приходять і йдуть,
як проминущі імперії,
а волосся твоїх дітей все так само пахне
 пряним
пряженим молоком,
і не кургани то у степу,
а груди твої довічні –
тугі та тужаві,  глиняні,
що пипками, як бовванами,
уперто стримлять до неба,
де час і вітер
тягнуть-волочать душу твою, жінко,
ніби сухе-гостре-перекоти-куди?-коти-поле….»

середа, 18 січня 2012 р.

Щедрий вечiр


І знову зозулЕнька обліта
три сАди_три терЕми_три світлиці,
ліси, де між заметами лисиці
зметуть хвостами списані літа…

А дівчинка щедрує, сніг іде,
на коси_як_ покоси, на бліде
лице її, закинуте угору,
вона мовчить, до неї Він говорить
про все, що мусить збутися...
Бо так
палає глід на купині криваво!
Підеш ліворуч чи підеш направо –
твоє це право...
Але Божий знак,
немов маяк, у млі не розтає...
-         Дай, Боже, сили...
-         Доню, в тебе є...

вівторок, 17 січня 2012 р.

Балада про колготки

Це ніколи не забувається  –
Дитячі радянські колготки
Брудно-зелені, темно-сині
чи якогось іншого депресивного кольору,
ти соромилась їх найбільше:
розтягнутих на колінках,
зацерованих білою ниткою...

«Горе ти моє... цибулькове!» -
Склескує руками мамця,
Не знаючи, як доладу перекласти російську ідіому,
А я  тільки мовчу,
Нижню губу прикусуючи,
Аби не розревітися просто отут,
При свідках,
Тулячи червону латку руки
До розідраних – укотре - панчішок.

          ...А уночі присниться  тоді,
Що ніяких колготкок насправді немає на світі,
Що це – шкіра твоя засмагла,
Яку мама зеленкою поливає і нитками зашиває,
І живого місця на тобі не лишилося,
А тобі тільки 6,
І ще жити та жити...

Ви ще дiзнаeтесь про те...

...і Бог одарить (чи ударить) січнем,
немов дарунком (як мечем двосічним) –
бо надто пильно мрію бережем,
бо час – як кров із горла – не спинити,
ми – не дерева,
ми – дереворити,
ми лінії, прокреслені ножем,

на чотирьох долонях. Чи вгадаю,
куди веде, до пекла чи до раю,
ота, найменша, під мізинцем, де
манюня риска змінює достоту
життя та долю;
і питаю всоте
у себе, в тебе, в Бога, що гряде,

та нині ще у яселках...
- Для чого?
Малий мовчить, і ти мовчиш, дорога
зникає між снігами...
Так мете,
аж три царі згубились між замети...
- Скажи, що ж буде?
І повідай, де ти?

А Він: «Ви ще дізнаєтесь про те...»

напередоднi Рiздва

..це так п-о-з-и-т-и-в-н-о:
зустрічати сніг, що падає за вікном,
із сонною посмішкою,
потягнутися кішечкою,
уявити:
всі ці візерунки на шибі, крижані сердечка, прозорі квіти  –
особисто для мене, ніби ти їх вночі малював
пензлем широким –
олійна фарба густа, запашна, лискуча,
малював із тамтого боку вікна-світанку,
невагомо витав (сьомий поверх!), як Дух Різдва,
чи сучасного, чи прийдешнього –
хто ж його добере серед ночі, якого саме?

..................
... а вранці - потяг, о п'ятій.
випита кава, спаковані речі...
не до речі – валіза щоразу худіша, як вірний пес,
що ж везти?
До небес – за лімом – одна сукенка,
По колінця, в горохи червоні,
Смішна, як я...
......................
... я –
що різна-залежна
від літер, від тебе_вітру,
невагомо витаєш
із пензлем
і пишеш мене:

коли твої вуста промовляють
«мале-е-енька» - звуки  ладні, круглі, згортаються у клубочки;
«золота-а-а» - опиняєшся усередині дзвону,
він тебе втягує досередини – і тобою ж калатає;
«н-і-іжна» - ти прозора билинка, ти кашка солодка, ти бабка
срібляста, нечутна, тебе вже нема ніде...

прокидаєшся –
знову о третій –
де сніг іде,
де
ти в береті з різдвяною зіркою
береш мої сни за крильцята,
і розфарбовуєш їх
маковими цілунками
світанку.

на чернетцi зими

Де її знайти, скажи-но, точку оту,
крапку оту золоту
на шальках долі,
що поволі розхитується над прірвою,
де паролі, і явки, і навіть квіти у горщиках
білою ниткою та лівою рукою шиті…
Шива багаторукий із синьою шиєю
дивиться в небо біле,
зерном і снігами засіяне,
ворон рахує…
Не згадує всує,
по складах не повторює,
не перекочує в роті, ніби дитячу «Дюшеску»,
довге ім'я
і короткий спогад
про розшарпану ниточку слідів чорної білки
на чернетці нашої зими...

тут і зараз


...і викинула перстень у ставок, 
і колами зійшлись роки минулі,
і прокрутились, як на каруселі,
обличчя всіх, кого любила, як
чи матір-чи дитина-чи повія...
повіяло морозом від води,
і ти плеча торкнувся: «Ну ж, ходи,
бо ще застудиш горло...
і горохом не сльози покотилися – слова,
гарячі, як в гарячці голова,
не_стримні, не_сподівані, не_вдатні,
без фільтру чи то логіки, чи пут –
єдиновірне і єдине – тут,
на відстані руки,
отут і зараз...