вівторок, 8 листопада 2011 р.

Острів святої Єлени

..щось собі пригадувала нині, доки на роботу їхала – у мене в голові взагалі важко навести лад, таким усе таким потоком нестримним – водоспад Вікторія просто, а не Анина голова, та менше з тим. Діда свого згадувала, Пилипа. Ну, про нього можна багато писати – і те що я пам’ятаю, і те, що вже належить до розряду міфотворення сімейного, як ото приміром, байка про те, що бабця моя знайшла список дідових полюбовниць у кількості 93 штук (із детальними нотатками на полях – де, коли, особливі прикмети), чи як у діда стріляв кіллер. Про се я тобі вже оповідала, здається. Нині мені пригадалося інше – літо то було, одне з останніх дідових літ – він тоді майже півроку на дачі безвилазно жив, і я час від часу, яко справдешня Червона Шапочка, привозила йому пиріжечки з міста. Ну, не лише йому, бабуся також жила на дачі, та знаєш, як воно буває…коли з кожним роком у подружжя все менше спільних тем….Коли мовчання геть втрачає свою комфортність – від «не треба говорити, бо і так розумієш з півпогляду» до «не треба говорити, бо про що?!». Так от, того ранку прокинулася я від дідового голосу – говорив він з кимось. Сміявся: «Ох ти й хииитрий! Куди заховався!» - прибалакував ще щось…

Я здивувалася – що за холєра? Ні світ ні зоря – а він уже з кимось (з ким??? На нашій богом забутій старій дачі?) жартує…

Визирнула з вікна другого поверху – начебто нікого чужого….

Тоді на двір вийшла – дід у теплиці…

Знаєш, я пішла на голос, а потім стояла довго мовчки, до скла притулившись спиною…

…він розмовляв з огірками…

З кожним-кожнісіньким огірком окремо…

І гірко мені стало.

Бачиш, як воно виходить…

...Зона відчуження між людьми утворюється, і кожен опиняється рано чи пізно на приватному – індивідуальному – острові святої Єлени…
і вирощує там огірки абощо...
і розмовляє з ним...
бо як не з ними - то з ким???

Немає коментарів:

Дописати коментар