для Оксани Куценко

І шато, як шатро, і нічні шепотіння, тінь
від руки чи від птахи, і трави густі, як коси…
Ти нечутно приходиш – ти тишу з собою носиш
як дитину, чи воду у глечику.
Знаєш, ті

переплутані станції, сплутані пальці, снива –
то з Його гобеленів нитки_як роки…
Ріки
не повернеш назад, як не пустиш Його руки…
Світла гривка на очі.
А очі – як дикі сливи.

Потім - арки, і лавки у храмах_німих_завжди,
дикий кріп, виноградове листя, червоне ви;нце,
і мовчання густого  налито по білі вінця,
і тримаєш в долонях тремтячу жагу води…