понеділок, 7 листопада 2011 р.

уже

Поплавці захололих качок на осінній воді.
Та вода заколише – і лише,
упавши на груди,
як заморена жінка.
І в рештку залишиться грудень:
хай солодкий,
нехай невагомий,
нехай – як тоді,
де крізь решето хмар нам нападає білих снігів,
чи насипле, як борошна,
ніжності повну комору…
Колядник розпашілий
колядку принесе знадвору
про «Радуйся…» –
і будем радіти між двох берегів
чи Дніпра, чи Дунаю – не знаю.
Міжбрів´я чекань
павутинками зморщок –
і де ж оте бабине літо?
Де кульбабові вина і де реготуля-Лоліта? …
Ніби срібну монетку,
ти серце моє відчекань
і повішай на нитку.
Хай нині тебе береже.
Ой радуйся, господарю…
Все почалося.
Уже.

Немає коментарів:

Дописати коментар