четвер, 16 лютого 2012 р.

жінка

Говорила –
неначе ковил пестила:
«Чоловіки приходять і йдуть,
як проминущі імперії,
а волосся твоїх дітей все так само пахне
 пряним
пряженим молоком,
і не кургани то у степу,
а груди твої довічні –
тугі та тужаві,  глиняні,
що пипками, як бовванами,
уперто стримлять до неба,
де час і вітер
тягнуть-волочать душу твою, жінко,
ніби сухе-гостре-перекоти-куди?-коти-поле….»

Немає коментарів:

Дописати коментар